Между гор, в большой чаше , лежал город. Много дорог, домов , людей и разных судеб среди суеты и забот. В скором часе, по прибытию в этот город , в словянской церкви я познакомилась с пожилым братом. Мы подружились и некоторое время я его навещала. Он делился не простой жизнью войны и иммиграции в которой он познал любовь и спасение через Иисуса. Потом наши дороги разошлись, я начала больше посещать англоязычные церкви. Через несколько лет, утром , работая на работе, мне в серце пришла мысль, подзвонить ему. Номера телефона у меня не оказался, он где-то потерялся. И снова мысль навещала меня, настойчиво стуча в моё сердце, подзвони. Узнала номер телефона через общих знакомых и наконец пошли гудки в моем телефоне. Брат Николай поднял телефон, и на вопрос как он, я услыша плохо,очень плохо. Ему было 99 лет. Я поехала его навестить. Старческое тело изнемогали пролежни. У меня было медицинское образование и я решила помочь ему в его беде. Подумала, Господь дал мне труд. С каждым разом, когда я его навещала я слышала , как скорбит его душа о не спасенной душе сына. Я утешала его и ободряла, говоря в Бога нет ничего не возможного. И как то я встретилась с его сыном. Он начал мне давать деньги за помощь его отцу. Я ответила, у вас есть свой бизнес, вы две платы даёте своим рабочим? Нет он сказал. Я говорю так и я, хочу получить свою плату на небесах. Я делаю это для Господа и для Его славы. Он смотрел на меня говоря, не правильно ты делаеш. Я видела насколько он был крепкий орех. Выросшей в христианской семье и не принимал Бога. Но наш Господь Он такой Могучий, что Ему раскалывать крепкие орешки?Он переплавляет сердца людей и делает их мягкими. Кого каким образом. Прошло ещё какое-то то время, раны в брата Николая начали заживать и это ещё была одна милость от нашего Господа. И как то раз, когда я пришла , я узнала новость, сын его заболел, рак . Результаты были не утешительные. Он был в госпитале и состоянии его ухудшилось. Мне подзвонила его сестра с просьбой, пойди навести Ника , он хочет тебя видеть. Я попросила братьев и сестёр с церкви помолиться за меня, чтобы Бог сказал то, что Он хочет через меняПрийдя в госпиталь и узнав номер
палаты, зайдя я не узнала его. Я вышла и ещё один раз переспросила. Врач снова указал на ту самую палату и сказал, ты опоздала, он уже не разговаривает. Я услышала , что опоздала, но внутри я слышала другой голос иди к Нику. Я снова пошла в палату, села возле него и начала говорить. Ник, это Татьяна , ты помнишь меня, я навещала твоего отца, ты хотел меня увидеть. И через некоторое время я услышала, да я помню. Я спросила его хочет он помолиться со мной, попросить прощения в Господа и принять Иисуса Христа как своего Спасителя. Я молилася и он повторял за мной слова, на русском языке, на языке своего детства, где ему так с любовью рассказывали родители о Боге. Он плакал , сокрушался и жалел и потраченых в пустую годах жизни. И он сел в постели, начал чувствовать себя намного лучше. Врачи ему говорили, что у него нет надежды возватится домой. Но Бог дал такую надежду и Ника выписали домой. Я его ещё навещала дома, болезнь его держала в объятиях, но боль не была мучительной. У него была надежда на встречу с Господом, там на небесах, где нет боли, нет слез, а только радость и вечная слава. Он тихо ушёл с жизни, когда ему его брат читал Библию. Вы спросите , а как же его старенький отец, тот пожилой брат , что я ему помогала лечить раны? Он плакал, что сын его умер и радовался, что он примирился с Господом и принял Иисуса, как своего Спасителя. И скоро они встретятся там, на небесах, где разлук уже не будет. И Бог тоже позвал брата Николая в Вечный Дом спустя где-то через два месяца. Мой труд и моя миссия, возложеная Господом на меня были окончены. Ведь с самого начала а думала, что я просто буду лечить раны... в малом ты был верен, над многим тебя поставлю; Матф 25:23.
Мне тоже в этой истории Бог дал урок, молитися за детей, за их спасение. Иногда долго, очень долго, возможно даже до 99 лет, молитися и верить. У нашего Господа нет ничего не возможного!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.